дира пішої сотні переносить вогонь углиб ворожого розташування (щоб не бити по своїх, коли вони займуть передній рубіж ворожої оборони).
Але під час одного навчання з бойовою стрільбою, коли артилерія била по мішенях справжнісінькими бойовими набоями понад голови піших частин, артилеристи, заховані за укриттям не добачили сиґналу (ракети) командира пішої сотні й крили собі далі по рубіжеві ворожої оборони, тобто по передніх мішенях.
Побачивши це командир пішої сотні на одну мить завагався. У двохстах метрах перед його піхотою, справжні, тільки з уповненим вибухом, набої орали і вивертали на спід землю. Але це була тільки мить. „Вперед“ сказав командир і повів сотню в ураганний вогонь.
Гра ставала драматичною реальністю.
Коли набій розірвався уже в двадцятьох метрах від червоноармійців, командир наказав „лягай“ і люди лежали, аж поки артилерії передано наказа перенести вогонь. Лежали фактично під справжнім обстрілом, бо двадцять метрів для точности артилерійського вогню це майже нулева величина, міліметри так би мовити.
Отже, бійці дивізії уже ходили в огонь і в воду, не рахуючи того, що о п'ятій годині кожен біжить під душ, а о шостій одкривається вогонь на стрілецькому полі.
На лінійці коло N-ського полку поставлено дошку і на ній є запит і відповідь:
- Що казали бійці Далекосхідньої армії, коли йшли в бій?
- Слухай, друже, якось совісно умирати безпартійним і коли вб'ють, уважайте мене за комуніста.
- Після бою, коли залишусь живий, розгляньте мою заяву.
- Червоноармієць тов. Полуненко знає, що без утрат боїв не бува. То нехай же, коли доведеться вмерти, то краще загинути комуністом, ніж безпартійним.
Годуються хоч червоноармійці, хоч комсклад прекрасно. Донбас не забуває своїх синів. Аматор добре й смачно попоїсти знайшов би широке поле для своєї діяльности у табірних їдальнях.
Але жирних нема. Кожен грам їжі, кожну кальорію забирає назад робота. Червоноармієць це не „солдат“ і командир це не „офіцер“. Ледарів нема. Це зовсім нова соціялістична група і в історії ще не було такої армії. Червона армія це школа рекордної атлетики і ударних методів навчання. Жоден грам жирів, жодна мала кальорія не пропадає марно.
„Ми не можемо, не сміємо, не хочемо знизити темпи ні на міліметр“, сказав начподив, обстоюючи сувору кару кільком людям, що почали були зневірюватись і доводили неможливість виконати задачу при таких темпах „Ми можемо й мусимо ще поліпшити харч, ми можемо й мусимо домогтися ще кращих умов роботи, але за всяку спробу знизити темпи, ми будемо бити“.
І начподив, сам зелений, як дві безсонні ночі поспіль, узявся за дальшу справу. Ми вийшли. Був вечір. Скінчився денний перегук днювальних, і в частинах співали.
