дїдичів та дрібнїйшої шляхти сходилось до короля мляво, помаленьку, наздоганяючи короля в походї та пристаючи до королївського війська. На лихо полякам вони йшли вперед, нїби десь на морі плили, не віддаючи гаразд де знайдуть козацьке військо й стикнуться з ним. Українські селяни по всіх селах хоч і добре про те знали, де стоять козаки, та не казали полякам.
Тим часом Богдан Хмельницький, довідавшись під Збаражем, що король посуваєтьця з військом усе близше та близше, покинув частку свого пішого війська в окопах під Збаражем, щоб вони стерегли поляків в їх окопах, а сам з кінним козацьким військом та з татарами і їх приводцем ханом Іслам-Гіреєм виступив просто до Зборова. Хан виступив, маючи на думцї доконешне взяти короля Яна Казіміра в полон і потім злупити з поляків великий викуп за його.
Лїворуч од міста Зборова на Волинї був густий дубовий лїс, що заслоняв вигляд од міста на далеку лучану місцину. Хмельницький повів туди своїх козаків і татар і засїв у лїсї. Козацьке військо стояло за милю од польського обозу, і поляки навіть не заздрівали сього. Через місто Зборів текла самовилка од річки Стрипи. Польське військо стояло по правому її боці і налагодилось перевозитись на лївий бік. Тодї Хмельницький покинув частку татарського війська по лївий бік річки, а другу частку вкупі з козаками перевів на правий бік. Він ждав, поки польське військо стане перевозитись через річку, і тодї саме напасти на них з обох боків. Поставивши військо на поготові і зібравши старшину, він виступив вперед лавами козаків промовив таку промову:
»Молодцї! батьки й брати й дїти простягають до вас рукою і благають вас визволити їх із фараонського ляцького ярма. Душі замордованих ляхами благають про пімсту за їх кров та муки. Але не зважуйтесь підняти убійницької руки
