далеко на полі було чути препаскудний противний сморід од перепалених кісток, од гнилого малясу.
Сонце сіло за горою. Череда йшла в містечко. Потомлені бурлаки ввійшли в містечко. То була Черкащина.
„Ставаймо тут на роботу в сахарні,“ промовив Джеря. „Ми зайшли вже далеко од Вербівки. Тут не знайде нас пан.“
„Де пристанемо, там і на роботу станемо,“ сказав Кавун. „Сахарень є доволі; ми вже поминули їх по дорозі більше десяти. Про мене, зоставаймось тут. Але треба нам десь переночувать.
„Просімся на ніч до людей; може нас будлі-де й пустять,“ промовив Джеря.
Бурлаки сіли на окопі коло царини, трохи одпочили, ззіли по шматку хліба та по цибулі і ввійшли в містечко.
„Чи будемо проситись до багатих, чи до бідних?“ обізвався один бурлака.
„Спробуємо передніше до багатих,“ сказав Микола.
Бурлаки повернули до великої хати й увійшли в двір. На просторному дворі мекали вівці, стояли потомлені воли. Молодиця доїла корову. Старий чоловік порався в загороді.
„Добривечір вам! з понеділком будьте здорові!“ сказали бурлаки до хазяїна, піднявши трошечки шапки; „будьте ласкаві, пустіть переночувать!“
„А хто-ж ви такі, звідкіля бог несе?“ спитав хазяїн.
„Ми йдемо здалека на заробітки й хочемо
