„Коли хочеш ставать на роботу в мене, то не тикай на мене! Ну, що це таке з цими мужиками! Я тут хазяїн. Хіба ти не знаєш, чи що?“
„А вже-ж не знаю! Хто тебе знає, що ти таке,“ сказав Микола якось сердито, як звичайно селяни говорять.
„Чого ти кричиш на мене! Ну, я з тобою свиней не пас! Ну, коли хочеш у мене служить, то не тикай на мене, бо я тут пан,“ промовив уже сердито Бродовський.
Микола трохи не загнув Бродовському в батька-матір і насилу вдержав язика; одначе він уже зумисне поминав те капосне „ви“. Він усе-таки бачив перед собою жида, хоч і багатого.
Бродовський, взявши в посесію сахарні, довго морочивсь, поки привчив людей казати йому вы, а хто на нього тикав, тому він довго не видавав плати за роботу. Одні захожі бурлаки довго не гнулись, та все тикали на нього, на дітей, навіть на його жінку, хоч вона зовсім була схожа на паню.
Бурлаки згодились з Бродовським по три карбованці на місяць на його харчах і пішли до казарм.
„Чи не комедія, вражого сина, з жидом!“ сказав Микола: „служили панам, а це вже довелось служить жидам. Покуштуємо ще жидівського хліба, який він на смак.“
Бурлаки ввійшли в казарми. Казарми, довгі без міри, були ще поганші, ніж на стеблівській сахарні. В хаті було повно барлогу, як у свинюшниках; там стояв якийсь чад од
