почорніло, тільки біліла пересип, неначе довгий клапоть білого полотна. Мартини часто й густо припадали зверху до води; крячки стрілами падали на воду й хапали рибу: то був знак, що риби напливло до берега доволі.
Настала ніч. Надворі стало тихо, як у хаті, тільки море лащилось до берега легесенькою хвилею й ледве шелестіло на піску. Отаман став на демені в човні; коло його ніг лежала кодола, скручена кружалом, неначе гадюка, з залізною кішкою на кінці, котра була прив'язана до одного кінця мережі. На березі зістався крилаш, чи помагач отаманів, і більша половина рибалок. З отаманом сів у човні кодільничий та кільки рибалок.
Отаман одіпхнув човна в море й повернув демено. Крилаш держав на березі один кінець кодоли, прив'язаної до мережі. З човна почали викидать мережу, заходячи далеко в море півкругом. Важка мережа тонула в воді, тільки зверху вискакували бульки та блищав довгий рядок здорових білих дерев'яних галаганів, неначе разок намиста.
Важкий човен помаленьку й дляво сунувся по воді. Бабайки тихо ворушились в кочетах. Рибалки мовчки курили люльки. На березі блищав огонь в люльках у рибалок, неначе жар у печі; на морі ясно палахкотіла отаманська люлька, неначе сунулась над водою червона зірка Волосажар.
Отаман обплів далеко півкругом і пристав до берега. Кодільничий вхопив решту кружала кодоли й з усієї сили швиргонув її з човна на берег. Кодола свиснула й розкру-
