Забродчики покидали кодоли, позабирали підсаки й кинулись до матні. Вся матня була ніби жива. Вона ворушилась, підскакувала, брьохалась та піднімалась, ніби людські груди од дихання й зітхання, то знов тонула в воду. Рибалки почали забирать рибу підсаками й кидали далеко на пісок. Дрібний білий баламут тріпався й побивавсь цілими копицями, неначе з-під землі вискакував цілий фонтан перлин, неначе бризкала з-під землі кришталева вода й одбивала в собі проміння місяця. Кругла камбула побивалась, ніби на піску підскакували срібні здорові тарілки. На пісок полетів здоровий осятер і почав гнуть спину підковою, копирсаючи й розкидаючи хвостом навкруги пісок. Разом з піском летіли на всі боки баламути. Потім посипались з матні на берег здорові лакерди, плисковаті палажки, заблищали морські півні з червоними перами, залисніли червоно-золоті москалики. Меж рибою біліло, як холодець, серце, тоб-то медуза. Ввесь берег ніби ворушився проти місяця. Здавалось, що самий пісок ожив і підскакував, бризкав з-під землі фонтанами.
Матню витягли на самий берег: там дуже борсався дельфін чи морська свиня. Вона була така здорова, що забродчики не могли її витягти живою й почали лупить по голові довбишками. Дельфін зомлів, і його викинули на берег, мов чорну копицю. Морський кіт гострим хвостом порізав одну підсаку й обшмульгав одному рибалці ногу.
„Добра тоня! нема де правди діть,“ крикнули рибалки; „пане отамане, справляй могорич!"
