Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

(Ovidius Naso), Mantua me genuit (Virgilius Maro), — нехай дарують псевдо-класики, всі люди десь і колись таки родяться і в хвилини інтимних переживань вони з цього починають про себе: „Сульмон багатий холодною водою — моя отчизна“, чи „Породила мене Мантуя“, чи „В Скрипчинцях я народилася“, — воно завжди добре вийде, коли з добром вас слухають, коли ви вірите в поновність матеріяльного явища, коли творите легенду свого життя про ідеал, про гарне, вам миле й рідне. З цею мрією про матір, не знавши й не пам’ятавши її, вступає в життя Нимидора і тому, хто вислухав її сповідь, вона віддала своє життя. В Нимидори скорбота, туга за матір’ю жива й реальна, — вона скрізь ладна бачити в кожній гарній, звичайно — гарній, молодиці свою матір, вона у всякім ласкавім рухові на світі прагне відчути забракло!' материної пестощи. Цей „мотив“ матєри лягає в основу споріднення душі Нимидориної з Миколиуою; і це поважний мотив у світогляді нашого народу, і в Левицького, як поета селянського світу, через це він активний, бо мало де в світі можна знайти таку глибоку любов і пошану до ідеї материнства й ідеалу матєри, як в українськім селянськім світогляді, в українській народній поезії та також і літературі. До цього мотиву Левицький ще вертається, як умирає жінка Джерина, і Любка голосить за нею. Ця ненька — голубонька, ластівка, лебідонька, золоте насіння, що її вже нізвідки ні ждати, ні виглядати, що її вже ні посіяти, ні вивести повною рожею в зеленому садочку, — вона світить мерехтливою зорею над долею жінки-селянки, що їй в одно свій вік знову переживати в своїх дочках, у святій спадщині жіночого саможертвеного серця та будівничої родинної сили.

Сюжет кохання вплівся в основний сюжет повісти