кого жартовливим словом, то ніби вогнем упече. Він зненавидів свого пана.
Панський хліб був уже вижатий. Все поле було вкрите копами та станками, як небо зорями, а людський хліб стояв, похилився і навіть уже сипавсь.
Зібрав Джеря свій хліб; половину склав у стіжок, а половину змолотив на харч. Прийшов шинкар за грішми. Джеря мусів везти хліб на базар, продати й заплатить жидові гроші та викупить кожуха. А тут треба було годувать панські качки. Весною на економії пан роздавав на кожну хату по двадцять качинихь яєць, а в-осени кожна молодиця повинна була принести на економію двадцять качок. На качку давали з економії по гарцеві зерна; але качка за літо здохла-б, а не прохарчувалась-би тим гарцем. Люди мусіли годувать качок своєю пашнею.
Настала осінь. Нимидора почіпляла за ніжки на коромисло десять пар качок і однесла на економію.
В-осени Нимидора мала вже дочку. Пішла баба бранка до батюшки по молитву.
„Яке ймення дав батюшка?“ спитала Нимидора в баби; „може й моїй дочці дав таке чудне ймення, як мені?“
„Ні! дав ймення Любка,“ сказала баба.
Третього дня породіля вже встала з постели й поралась коло хати. Старий Джеря й Микола були на панщині. Проз двір їхав конем осавула, заглянув у двір і вглядів на дворі Нимидору. Він зскочив з коня і вбіг у двір.
