лись кров'ю. Він зненавидів Миколу, бо вгадував в його гордих сміливих карих очах велику ненависність до себе. Ту злість примічав він навіть в його довгих чорних вусах, в міцно стиснених губах, в твердому неласкавому голосі. Він затупотів ногами на одному місці й крикнув:
„То ти смієш мені цвікать у вічі? То ти смієш мені підбивать народ! Та я зараз дам знать становому й накличу повне село москалів. Я вас поб'ю московськими руками й оддам усіх бунтарів-хазяїнів у москалі! Я вас на Сибір заправторю!“ крикнув Бжозовський несамовито, та все тупотів ногами на одному місці.
Пан прогнав Миколу й Кавуна сперед очей, одначе поступився громаді більшим снопом. Він боявсь, щоб часом люди й справді не пішли на графський лан, на заробітки.
Прийшов осавула й запер Джерю, Кавуна і ще чотирі чоловіки в холодну на висідку. В пана була думка й справді оддать Джерю й Кавуна в москалі.
Посиділи вони взаперті день, а другого дня їх випустили, бо треба було панську пшеницю дожинать. Пішов Микола з чоловіками додому, та, йдучи, нишком змовлявся з ними. Вони знали вдачу свого пана і постановили втікать з села на далекі сахарні, поки мине некрутчина.
Тим часом трапилась несподівана подія. Осавулину жінку давно дражнили на селі злодійкою, і хазяйки нічого не клали на-похваті, де вертілась осавулиха. В Кавунихи
