махнула на його рукою… Галицькі книжки страшенно нашкодили нам.
В теперешній час в нас на Украіні, як ми вже згадали передніше, галичани мають у Киіві три своі пісьменські органи: „Літ. наук. Вістник". „Записки киівського науковаго товариства“, і журнал „Село“, (замісць його виходе „Засів“), і підручній йім журнал „Украінська Хата“, підручня по мові, але не по правописові. Багато с тіх украінських пісьмеників, котрі колись вживали галицьку мову з йіі формами (від, сей і т. д.) ще й с примішкою польських слів й видавали „Громадську думку“, „Шершня“, „Нову громаду“, давно схаменулись, покидали своі шкодливі тенденціі, і талановитіші з йіх позаводили видання: „Рада“, „Світло“, „Рілля“, „Дніпрові Хвилі“, „Світову Зірницю“ (для народа).
Як відомо, в Галичині завсегда були газети, видавані двома партіями: старою, чи москвофільською, і молодою украінською, котра спершу видавала своі органи гарною, сливе справдещньою украінською мовою, як от „Правда“ і „Зоря“. Ці дві партіі без перестанку змагались та лаялись за мову й правопис етимологичній, за вживання букв — ѣ, ы, ъ, і т. д. і правопис фонеетичній — кулішівку. Це завсіднє змагання й цю лайку галицька молода чи украінська партія перенесла теперички на Украіну в Киів і тут на Украіні зайняла своіми органами те становище, яке мала в Галичині стара партія, накидаючи нам і силуючи нас усіма способами прийнять йіі чудну мову й правопис. Решта часописних наших виданнів не виступає проти неі в статтях, але мовчки силкується видавати своі журнали народньою украінською мовою. Змагання й усякові мовні спотички йдуть білше в розмовах, на словах, окрім згаданих мною книжечок — статтів небіжчика Грінченка. Таку спотичку на словах, дуже цікаву трапилось мать і міні з одним невідомим і незнайомим міні галичанином в одному книжньому магазині в Киіві. Одчиняю я двері в магазин, а за мною сьлідком шусть у двері якийсь молоденький паничик, довгобразий, гарний на вроду й чепурненько убра-
