окремо, окремий, пишуть ся; і цім стародавнім не народнім хамлом закидана уся книжечка, і само по собі це все буде стоять селянам (та й не селянам!) на заваді при читанні статтів, гарних здебілшого на зміст окрім статті М. Залізняка: „Украінське житє (наші селяни подумають, що то зват. падіж од жито — жи́те!) в 1910 році“. Ця стаття написана не популярною, а галицькою — ніби-то вченою мовою, займає четверту частку календаря й написана мовою не для народа, а для інтеллігенціі, та ще й галицькоі: тут єсть і реформи, і перешкоди, і зорганізований соймъ, віддавна (?), парламент, автономія, свобода зібрань, факти, ріжні сойми, економічно-господарські, і вичислив (вилічів):, і ось які фрази: вони (посли) рішили як найрішучійше домагатися… багато лиха можуть усунути спілки кредитові, (це виходить, що багато лиха можуть всунуть, а не одсунуть спілки кредитові), обструкція й инчі. Окрім того в автора багацько великоруських слів, як у проф. Грушевського.
Сам автор родом украінець, але вчився в Львові і звідтіль вивіз на Украіну таку чудернацьку мову, котрою не личить писати не тільки для украінського народа, але й для украінськоі публіки. Ця стаття певно написана для якогось галицького журнала, але заблудилась й потрапила в… киівський календарь „Село“, бо який же селянин, при такому зловжитку украінськоі мови, втямить, що то таке Руминія (Молдавщина), якісь безрогі? (свині), якесь загострень (загостріннів) між Руминією й Австрією. Наш народ і не знає, і ніколи й не чув, що то таке Австрія, Руминія, сойм і т. д. Цей добродій видав ще й книжечку в Киіві: „Карл Бихер, (переклад, Киів 1011 р. Ціна 60 к.)“. „Повстанє народнього господарства“. По теперішньому це значиться: Бунт народнього хазяйства. Ця його кни́жечка написана якоюсь мішанкою великоруського, галицько-украінського, та ще з додачею усякоі нісенітниці. Міні здається, що автор, як великий переймач, і до кінця свого живоття не виправить гаразд своєі рябоі каліченоі мови. Щоб вивчитись гаразд украінськоі мови, треба йіхать не в Львів, а на села
