Сто год вже минуло, як почалася й розвивалася нова украінська література на Украіні й виставила багато талановитих пісьмеників, ще й одного генія поета. Сто год минуло, як Ів. Котляревський покинув старосьвіцьку давнішу книжню мову украінських пісьмеників XVIII віку Димитрія Ростовського, Ѳеофана Прокоповича, Моргульця, Сковороди і т. д. і роспочав нову украінську літературу, заводячи чисту народню мову, а за ним слідко́м пішов довгий рядок пісьмеників.
А теперички в останній час галичани с проф. Грушевським на чолі напосілись на нас, щоб усі наші пісьменики писали галицькою книжньою мовою, цією остачею давньоі староі „киівськоі“ книжньоі мови, та ще й прийняли усі грамматичні форми й падіжі галицькоі підмови, де є добра половина польських форм і сотень зо дві польських слів. Вони хотять повернуть назад сливе на сто год нашу вже сформовану й упорядковану книжню мову. Це виходе просто таки смішно, не то що не натурально. Це все одно, якби в Великороссіі зьявились такі безтямкі намагання, щоб великоруські пісьменики кидали писати сьогочасною своєю мовою і писали старою ломоносовською мовою, або мовою Державина й Тредьяковського, котроі зріклись ще Пушкин і Крилов. Тенденціі галичан і проф. Грушевського просто таки наівні, хоч і знайшлись між молодими, та й не молодими украінцями такі, що навить с пересвідченням і зумисне почали писати якоюсь мовною мішанкою, схожою на каррикатуру на народню украінську мову й мову классиків. І в йіх вийшла не мова, а якесь „криве дзеркало“ украінськоі мови. І хоч би ми й завели на Украіні в пісьменстві ті деякі форми, які накидає нам усім проф. Грушевський: від, сей, питє, житєм, начинань, вимагань, бою ся, бояти му ся, очи, плечи, тіний, плечий, души, — то й це попсувало б тільки чистоту нашоі мови. Очевидячки, що галичани й проф. Грушевський просто таки хотять підвести мову наших пісьмеників під буцім-то вже виробляну вищу наукову мову в львівських „Записках“ наук. товар. ім. Шев-
