Щоб направить гинучу літературну справу на Украіні, профессорові Грушевському треба покинуть свою шкодливу сістему силуваного заведіння на Украіні галицькоі книжньоі мови й чудернацького правопису, і не гаячи часу, видавати своі органи украінською мовою й давнішим простішим і практичнім кулішевим правописом. Галичанам я ражу похопиться з виправкою своєі мови й примитикувать йіі до украінськоі мови наших классичніх пісьмеників й украінського народа. Кожний просьвічений і тямущий украінський пісьменик, свідомий в справі виробління книжніх мов в європейських націй, зроду-звіку не згодиться писати галицькою провинціяльною підмовою й книжньою мішанкою, недоладньою й чудною і по етимологіі, і по своі латино-польські синтактиці. Кожний тяму́щий і просвічений наш пісьменик йтиме, і повинен йти сьлідком за мовою наших передніших классичніх пісьмеників, за мовою Котляревського, Куліша, Шевченка, Глібова, Ол. Стороженка, Панаса Мирного, Карпенка-Карого, Кропивніцького, Конісського, Грінченка. Бо так воно повинно буть. Не можемо ж ми зріктись йіх мови з украінськими формами й синтактикою, як зразця для нас. Галицьку мову прийняли тільки декаденти, та напахались нею механично наші молоді переймачі. Бо молоднеча звичайно буває не дерзка́ на вдачу й необачна — од недостачі літературного досвіду.
Зразці науковоі мови нам (і галичанам) дали вже писання Драгоманова, проф. Пулюя, проф. Студінського, Ом. Огоновського, Олек. Барвінського, д. Комарова, д. Єфремова, д. Лотоцького, проф. Кримського, Леон. Пахаревського, Т. Осадчого, д. Яворніцького й инчих. І украінцям, і галичанам треба йти сьлідком за ними, а не сьлідкомъ за проф. Грушевським та чудернацькою ніби-то науковою мовою Львівських „Записок наук. товариства“. Цю мову треба зовсім занехаять, як невдатну, нечисту й черезъ те чудну, обважняну то великоруськими, це б то старокиівськими словами, ломоносовщиною, то неологізмами, виведяними то с польського коріння, то з великоруського, якимись — річницями, наріжними
