те, що вона склалася по синтактиці мови латинськоі або польськоі, бо книжня вчена польська мова складалась на зразець важкоі латинськоі, а не нольськоі народньоі, легкоі й жвавоі мови, яку ми бачимо в польських белльлетрістів та поетів. Галицькі вчені ще й додали до неі, як складову частку, остачу староі киівськоі мови XVIII віку, нагадуючу в москвофільських пісьмеників староі і новоі партіі мову Ломоносова. І вийшло щось таке важке, що його ні однісінький украінець не зможе читати, як він ни силкувався б. Через те галичанам треба б класти за основу своєі книжньоі мови народню наддніпрянську украінську мову, а не свою галицьку стару підмову, чи говірку, перехідну до польськоі мови з безліччю польських слів, як от кроки, — ступіні, карк — потилиця, помешканє — житло, на Волиню (на Волині) і т. д.
Проф. Грушевський кидає украінцям на́зря ще й другий неправдивий і кривдний докір за разуразні змагання про мову й правопис в теперішній час, ніби-то батьки теперішніх украінців глузували над буквою, (с кого й за що сьміялись? чи не с старовірів?!), а теперішні украінці встоюють тільки „за букву“ й змагаються за це… Ми вже недавнечко чули такий самий докір од одного з рецензентів моєі статті: „Сьогочасна часописна мова на Украіні“, що, мовляв, ми не встоюємо за букву, за якесь старовірське „двоєніє аллилуя“, це б то за заведіння відомих апострофів (з'їзд, з'явився, п'єса і т. д. і двох точок над йотированим ї). Це мов не велика й не вартна річ… А тимчасом од цього ж кружка, що сам заводив оте „Двоєніє аллилуя“, — двоіння точок, був виряджений в Петербург небіжчик Доманіцький саме тоді, як украінські думські посланці почали видавать свою партійну газету „Вісти з Думи“. Вони почали видавати йіі кулішівкою, в усіх випадках з однією точкою над і мяким і без апострофів; але як тільки зьявився там Доманіцький і став ніби-то до помочі в редакціі… зараз сливе половина статтів почала виходить поцяцькована двома точками над і й апострофами. Тільки не прийняли ціх при-
