йде потроху тією ж таки стежкою, що стосується до мови. Правда, стиль в усіх сутрудовників цієі газетки гарний, легкий, плавкий, сливе скрізь однаковий, так що в цьому навить непримітно індивідуальности сутрудовників, бо не примітно ніякоі одли́чки й різнаціі в сти́лі опрічніх пісьмеників, неначе хтось один пише усей номер за одним присі́дом. Скрізь бачимо газетний сти́ль досвідни́х в ці справі газетчиків… Газета в прямуванні та в поглядах демократичня й прогрессивна, чи то пак, як кажуть в Галичині — радикальна. Але в йіі одділ хроники й библіографіі дуже слабкий, чим дуже багаті, може й найбагаччі од усіх наших газет „Дніпрові хвилі“. „Сніп“ дуже мало досвідчений (освѣдомленный) в ці справі, бо провинціяльним газетам ця досвідченість не легко дається.
Але що стосується до синтактики й етимологіі в мові, то ця річ мене і вдивила, і засмутила: тут я бачу й наче чую потроху мову страшноі „Слобожанщини“, або мову „Громадськоі Думки“, або й теперішньоі „Ради“ та „Засіва“. Перший помер скомпонував якийсь захожий галичанин. Номер починається так: „З новим роком здоровимо“. Починаємо сніп щирого збіжжя?! (це б то по- украінському пашні, але пашня — це ж вимолочене зерно в мішках). Лише де-ве-де в нас колосок пшеничний буяє (це латинська синтактика). Цей „Сніп“ повний не зерна, а такого галицько-польського кукілю, як от: на перешкоді (на заваді), подорожує (мандрує), нині, клюб, на́рід, оголосити (оповіщать), уявлення (уявління), ся подія обговорена (оббріхана) й усунена (всунута, замісць одсунута). І скрізь натикано провинціяльного й галицького — від, сей, рух (рушіння), сю, життє, знань (знаннів), рішучо (наважливо), оголошень — (оповіщеннів, оповісток), він спричинився (виходе — став причинним, причинуватим, здурів, скрутився, як вівця од метлиці), істновання — (животіння), помешканя (житло) і т. д. До цього додані ще й апострофи: б'ється, б'є, п'є, п'єса, це б то усе те, що вже давно в широкі публіці стало прізвищем для украінських газетчиків і предметом смішків. Можна загалом сказати про мову, що це сніп