це поодинча птиця, як і звірина, рослина, як співають у пісні: „У полі билина, йіі вітер коливає; що найменча пташина (пташечка) та й та собі пару має (васильків. пов.).
Автор скрізь пише за животи́н, і нігде нема в книжці слів — животина (животное), живоття (жизнь), животіть (существовать).
І в книжці скрізь написано лиш, лише в значінні — тільки, бо авторка певно вже забула украінське: дай лиш! Авторка вживає слово — мешканці (жителі) моря, оповідаючи за давніх велитенських морських гадюк мозазаврів й инчих. І хто с селян та й не селян зрозуміє це польське слово? Міні здається, що прості читальники подумають, що це одно з назвищ морських гадюк, як от мозазаври, або якісь іхтіозаври, котрих є безліч в книжці. І де авторка чула слова війна, ві̀йни, коли на Украіні скрізь кажуть: война, войни? Між животинами й звірями авторка згадує за молокоссущих жуйкових, що жують жуйку. Вона мабуть забула, що воли ремигають, і з цієі причини треба звать цю породу — ремига́ючими, а не зателепуватим (незграбним) словом — жуйковими, що взято з галицьких учебних книжок. Замісць польського слова — удосконалиння, удосконалився треба б було писать — покращання, покращала, получчала порода, як кажуть на селі. В нас не кажуть — гарний на вигляд, а гарний на взір, (хороший на взгляд по-великор.). Авторка пише: звір був озброений замісць узброений, по аналогіі с словами: убраний, врабний.
Врешті всього авторка не забулася на прикінці книжечки кинуть ще одно моднє слівце в усіх сливе сьогочасних пісьмеників — рахувати. Бо тепер же усі рахують в книжках, а не лічять. Слово лічить зовсім викинули с книжок, неначе воно й не животіє в живі мові на Украіні.
Невже авторка думає, що наші читальники знають значіння отіх усякових — ріжниць, почвар, рахунків, удосконалює і т. д.?
Міні здається, що вона знає за це добре, але… в неі є своя тенденція — забивать в украінські голови клином отакі слова, котрих украінці і… не розуміють…
