24
§ 16
1) Частка -ся в дієсловах в українській мові може скорочуватися в -сь дуже широко — не тільки після голосних, як беруся — берусь, гребтися — гребтись..., а навіть і після приголосних б в м п, г к, л н р, й: грібсь, наживсь, дамсь, не товпсь, опрігсь, визвольсь, посуньсь, підперсь, не гайсь... і навіть зрідка й після інших: не сердьсь. Чергування ся — сь в дієсловах спричинилось до того, що почасти й у займенників є воно: якийсь — якийся, чийсь — чийся тощо.
2) Ненаголошене закінчення дієйменників -ти після голосних може скорочуватися в -ть (брать, купать...); закінчення 1. особи множини дієслів дійсного способу -мо може скорочуватись на -м (купим, ідем..., тільки не слід скорочувати тих дієслів, де при скороченні перед -м стало б наголошене и — сидимо́, летимо́...); ненаголошене закінчення є після а, я в 3. особі однини дієслів дійсного способу може відпадати (пита, гуля, також прислівник немає, нема). Але всі ці скорочення можуть мати місце тільки в віршах, де вони справді дуже полегшують віршування, у звичайній же мові їх треба уникати.
3) Навпаки, звичайне тепер закінчення 2. особи множини наказового способу дієслів -ть після голосних може бути в формі -те (ідіте, беріте...), як також і звичайне закінчення прикметників ніякого й жіночого роду однини назовного й знахідного відмінку та назовного відмінку множини може бути ніби в подвоєному вигляді (білеє, білая, білую, білії...) Але ці старіші повні форми закінчень мають певне стилістичне значіння архаїзмів (старовинних виразів) і тому доречні можуть бути в поважній, урочистій мові або в піснях, як от у Шевченка: „Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте.“ „Не всі тії та сади цвітуть...“ (Нар. піс.) Проте займенники тая, теє, тую, цеє, цяя... вживаються і в прозовій мові.
4) У прислівниках 2. ступеня -іше може скорочуватися в -іш: чорніш, видніш, миліш, гарніш... і навіть більш, менш, гірш, дальш тощо.
Буває випадання голосних або додавання їх і в деяких інших незмінних словах, як от тута — тут, хоча — хоч, чому — чом, лише — лиш, відтіля — відтіль, тепера — тепер.
Але щодо часток же і би і їх скорочень ж і б, то треба сказати, що умови відпадання в них е й и цілком точно визначені: ж і б будуть завсіди після слів, що кінчаються голосним, а же і би після слів на приголосний: вони ж, ми б, щоб там не трапилося, хоча б і хто і т. ін., але він би, такий же і т. ін. Вживати же і би після слів на голосний не слід (крім тільки ніже й ніби).
У народній українській мові є ще один засіб уникати збігу голосних, а саме відпадання назвукового о слова після визвукового голосного попереднього слова, тісно зв'язаного, звичайно, з тим першим словом: Нема мені одрадоньки ні д отця, ні д неньки (д = од); на дин день (дин = один) тощо. Але в поетів це трапляється, на жаль, дуже рідко, в звичайній же літературній мові і зовсім ні.
До засобів уникати збігу голосних належить і поява в між ними, зокрема у початку слів перед голосним. Але у літературній мові ці останні слова звичайно вживаються незалежно від кінця попереднього слова чи що то з в, то без нього, при тім послідовно в пишеться перед корінним (звичайно наголошеним) у: вулиця, вус, вулик, вудка, вуж, вузько, вузол, вухо, вуста, вуздечка, але перед приростковим у ніколи не пишеться: усміх, урвище, устрій, узбіч тощо.
в дієсловах
§ 16. У декотрих групах дієслів зберігається, а подекуди й поширюється на інші дієслова, старе чергування корінних голосних звуків. Чергуються ріалі голосні і різно, але в однакових умовах,
