Починаючи писати спогади про центральну раду, я не маю на меті викладати всі історичні дані, бо для цього треба багато матеріялів, часу й уміння, а я хочу поділитися з читачами тільки деякими вражіннями підчас мого перебування членом української центральної ради (УЦР), що й досі залишились у моїй пам'яті.
Як тільки 1917 року вибухла революція, в Київі відразу було зорганізовано українську центральну раду групою українського громадянства, здебільшого інтелігентів різних течій, що до цього часу брали ту чи иншу участь в українському русі, який виріс на протязі від 1905 до 1917 року.
Вирвавшись із ланцюгів царської неволі, українське громадянство почало гуртуватись у своєму центрі — в Київі. Почали з'являтися засланці з Наддніпрянської та Наддністрянської України. Одразу рух набирає цілковито національного відтінку.
Я на Україну повернувся, коли вже почала існувати центральна рада. Громадське життя кипіло. Мені переказували, що був надзвичайно патріотичний настрій, коли відбулася перша українська маніфестація в Київі, здається, 25 березня (ст. ст.). При цьому тут уже була спроба різних патріотів накинути революції думку про українського гетьмана. Навіть був і плакат: »Хай живе гетьман український!“.
Національне гасло почало перекидатись і на села, бо ЦР закликала організовувати всю розпорошену
