наша присутність не є нічим незвичайним. Коли застається когось, як я, лихо одягненого, у так гарній кімнаті, зараз люде думають, що не тут його місце… Але щож? Усі ці гадки приходять мені тоді, коли вже за пізно відмовити… Коли мені хто пропонує інтерес, довго не задумуюся. Бачу спроможність і кажу собі: не треба її пропускати і забираюся живо до праці. Бо і часи тепер дуже тяжкі… (Сідає па фотелі, виймає з кешені малий запасник і переглядає його). Коли подумаю, що протягом одного місяця я украв всего: чотири… пять… шість курок… і поломані тачки. Найкращий мій заробіток це була мошонка якоїсь дами, у якій находилось лише два франки, дуже стертих і кавальчик тафти. Минулий місяць був дещо кращий з причини пожару корінного склепу: удалося мені тоді врятувати паку чеколяди. Не хочу говорити про цього старого добродія, котрого в часі другої подорожі виратував з вогню. Це мені принесло малу винагороду пятьнацяти франків… (Сідає). Добре тут сидіти у такому фотелі. Якби я мав дома такий фотель, як оцей і хліба та сира доволі, без надуми кинувби ці інтереси.
Покоївка. Ось я. Нема небезпеки. Пані буде тут доперва за пів години. Пішла відпровадити пана аж до кінця алєї в парку.
Арсен. Ваш пан їде до Парижа?
Покоївка. Так. Длятого мусимо користати з цеї ночі. Це є перша ніч, яку пробуде
