Активне наставлення українського націоналізму до майбутнього не могло не позначитись й на наставленні його до минулого. Відчувши себе у високій мірі суб'єктом історії, прокладає український націоналізм підвалини для власної історіософії, в центрі якої стоїть ідея нації, як основна історіотворча сила. Проти мертвого, позитивістичного і пасивно-жалісного народницького розуміння національної історії, виступає свідомість суверенного призначення нації та її чинного включення в історичний процес.
Так родиться усвідомлення історичного процесу не як низки механічно пов'язаних фактів, а як органічної цілости, й свідомість істоти нації, як понадчасової спільноти живих, мертвих і ненароджених. Стоплені живою вірою поодинокі історичні факти стають рушієм нового національного життя.
Нове сприйняття українським націоналізмом українського минулого мусіло вийти з власного безпосереднього пізнання джерел історичних та їх переоцінки. Маємо вже кілька подібних спроб, хоч свого остаточного вивершення вони ще не знайшли.
Яскраво бачимо цей новий підхід до української історії (й тим самим до сучасного) в рефераті Олега Кандиби написанім для виголошення перед ширшою авдиторією, про українську історичну свідомість.
Думаємо, що зокрема сьогодні, коли різні зовнішні й внутрішні чинники хочуть убити в нас відчуття нашого національного первородства, буде корисним випустити цей реферат окремою книжечкою. Робимо це — незначно його скоротивши й переклавши на живу мову цитати з історичних джерел.
