VI.
Завмерли, заклякли, обпершись на стіл.
Холонуть відсунені лишки.
Товариш упявся очима в простір,
Карбуючи крицею вишкіл.
Не їхня пухка і задихана плоть,
Не їхні зацьковані душі!
За вступом твоїм тільки совість стає,
А проти резон — не єдиний:
Одроду бо ласе є тіло твоє
Вигоди, їди і родини.
Дорогу назви свою, ця — або ця,
Горіння — чи збирання крихот.
