На земли жиє багато людей, що дѣлять ся на всѣляки̂ народы, мовьбы велики̂ родины (семьѣ). Кождый наро̂дъ говорить своєю мовою, спѣває свои пѣснѣ, має свои окреми̂ звычаѣ. Нѣ широки̂ рѣки, нѣ высоки̂ горы не роздѣляють такого народу мѣжь собою. Люде дѣлять землю на менши̂ та бо̂льши̂ краѣ, державы та царства, кладуть мѣжь ними свои границѣ, а всежь таки̂ наро̂дъ зо̂стане народомъ, хочьбы єго роздѣливъ помѣжь двѣ або три таки̂ державы. Поѣде нашь чоловѣкъ зо̂ Львова до Черновець, та й не стямить ся, що во̂нъ зъ Галичины заѣхавъ въ иншій край, у зелену Буковину, бо й тамъ найде во̂нъ своихъ людей, що говорять єго ро̂дною мовою, спѣвають таки̂ сами̂ коляды, щедро̂вки та инши̂ пѣснѣ, такъ само святкують чи то Ро̂здво, чи Великдень, такъ само справляють весѣля, тай всѣ инши̂ звычаѣ у нихъ таки̂, якъ и въ ро̂дно̂й єго сторонѣ. Лучить ся коли нашому чоловѣкови зъ далекои Украины, зза якихъ сто або й бо̂льше миль, чи то зъ Києва, чи зъ Одесы або й зъ далекого Харкова заѣхати до Львова або до Черновець, доведе ся єму зайти чи до нашои церквы, чи до читальнѣ або й такъ мѣжь громаду нашихъ людей, и всюды витають єго щиро якъ
