станції для перелітних птахів, а також дуже вдале місце для гніздування. І справді, тут є справжні гніздові колонії, що гніздами й малечою вкривають величезні дільниці землі. Але те, що доводилося бачити й чути, переконує, що з заповідниками справа не гаразд: на заповідних місцях не тільки полюють, а й винищують весною величезну кількість яєць. Буває, що приїздять цілі дубки по яйця і виїздять повні. Беруть усе: це ж бо йде на мило, а на мило все придасться. Зважаючи на величезну вагу цієї місцевости для пташиного населення мало не цілої Европи, треба нарешті взяти її під пильний догляд та охорону. Дуже спокуслива була перспектива помандрувати по цих косах, щоб можна було її не здійснити.
Найцікавіша з усіх — це, безперечно, Коса Обиточна. Простяглася вона довгим карлючкуватим пальцем у море, а на тім пальці і болота, і озера, а на них сила силенна дичини всякої. Приємно було серпневої ночі лежати на вузькім перешийку, на пахучих приморських полинах, слухати, як сумно зідхає розгойдане денним вітром море, як свистять крилами і стиха покрикують табуни всяких птахів, особливо гусей та качок у темному небі, високо над головою. На Обиточній Косі і навколо неї великі й хороші баштани: кажуть бердянські мешканці, що кращих кавунів, ніж на Денисовій Косі (так тут зветься Обиточна), — немає в світі. Кавуни справді прекрасні: великі, соковиті, солодкі. Сюди наїздять гуртами мисливці з Бердянського і завжди повертаються додому з добрими наслідками: качок тут б'ють багато, а восени, коли починається масовий літ, чимало б'ють гусей, здебільшого на засідах, закопавшись у землю та старанно замаскувавшись кущами і бур'яном.
Бердянська Коса не така багата на дичину, як Денисова. Тут багато важить те, що велике місто близько, що на косу прокладено вже залізницю. Кожного дня ще до світанку вирушає на косу порожній маршрут вантажного поїзда по баласт. Що дня вивозять з Бердянської коси тисячі пудів прекрасного баластового піску, щоб посипати залізничні насипи; беруть, казали, звідсіля пісок і на Дніпрельстан, бо пісок дуже добрий.
При кінці коси стоїть високий, але якийсь незграбний маяк і, ледве смеркне, починає моргати своїм блискучим оком, вка-
