добилося для України й самостійности. Соціялізація і самостійність були для селянства здійсненням давнійшого клича „землі і волі“. Всі землі, чиїб вони не були: панські, попівські, багатих селян, коли тільки мали нетрудовий розмір, були ревоційним шляхом захоплені селянством разом із реманентом і згідно з селянським світоглядом розділені між трудовими шарами села. Це все зробилося само собою і Центральній Раді, першому справжньому представництву самостійної Української Народньої Республики, лишилося тільки записати в законі те, що трапилося в житті.
Центральна Рада під головуванням М. Грушевського це й зробила, ухваливши тимчасовий земельний закон 18. січня 1918 року. Закон цей касував право власности на всі природні добра: землю, воду, ліси і підземні багацтва (артикул 1).
Всі ці добра оповіщені добром всього народу (арт. 2), яким мали право користуваться всі громадяне Української Народної Республики без ріжниці полу, віри й національности (арт. 3). Мали користуватися для загально-державного господарства (як от досвідні і зразкові поля) і для приватно трудового, яке ведеться власною працею окремими особами, сімями або спільно товариствами (арт. 6,б). Попередним власникам лишалося стільки землі, скільки вони своїми силами могли обробити, зіставалася за ними одначе земля не на власність, а лишень у користування (арт. 21). Для нових одбирачів землі нормою наділення мала бути така кількість землі, якої висталоб для задоволення споживчих потреб і для підтримки свого господарства, але ця кількість не могла пе-
