ла, поміщики спритно використали помилку в суспільній політиці Центральної Ради. Наше селянство що до своєї забезпечености землею ділиться на кілька шарів, почавши від безземельних і вище. Безпосередно за тими селянами, що мають землі не більше трудової норми, йдуть такі, що хоча й мають й понад трудову норму, але обробляють землю самі, вживаючи для цього трохи більше найманої праці, ніж трудові господарі. Це шар на пів трудовий, на пів капіталістичний, так звані куркулі, що мають пересічно на Полтавщині напр. приблизно 25 — 50 дес. кожний. Цю верству українців хліборобів треба було лишити в спокою і не займати. На жаль так не сталося. Через вивласнення й одняття у неї частини землі всю її, досить значну що до свого значіння, відштовхнувши від біднійших селян, до котрих вона природно притикає, відкинули в протиприродні обійми поміщиків-чужинців. Поміщики при помочи цих хліборобів-демократів повели боротьбу проти українського уряду і проти демократичного земельного закону. Боротьба ця скінчилася тим, що поміщики під охороною німців та за їх згодою, голосами таки української хліборобської маси вибрали гетьмана, німецькими руками розігнали українську Центральну Раду, а руками нового, з своїх людців зложеного гетьманського уряду, відняли назад і повернули собі свої поміщицькі землі, скасувавши земельний закон Центральної Ради. Поміщики з допомогою німецького війська вернулися назад в свої маєтки, зробили, де треба було, екзекуції над селянством і за розібрані маєтки та втрати живосилом стягли з селян грошеві контрибуції. Відновив-
