І Василько йде під мури
Плаче й камені несе.
Радить він здаватись швидче,
Та каміння кида все.
І Холмщани зрозуміли
Князя мову бойову,
Що каміння треба брати
Та камінням в татарву!
— „Королю не є ти братом.
Не послухаєм слуги!
Не здамося, повоюєм!
Будуть знати вороги!“
І задумавсь хан татарський:
— „Мабуть, сила у їх єсть.
А моє стомилось військо;
Що, як втратить славу й честь?“
І, подумавши, він крикнув:
— „Гей, на коні, вояки!
Коли тут ми заночуєм,
Нападуть на нас вовки“.
І пішло татарське військо.
Холм щасливо врятувавсь,
Та з Татарами лихими
Цілий вік король змагавсь.
