— „Не на крилах стріл Перуна
Принесеться смерть твоя,
Ти загинеш, славний князю.
Від коханого коня“.
І замовкли враз розмови,
Опустилися чарки,
І з палат, схилившись, вийшли
Воєводи й вояки.
І сказав Олег уранці:
— „Не сідлайте більш коня!
Хай стоїть і їсть у стайні
До мого страшного дня“.
Знов то тихо, то трівожно
Потекли за днями дні.
Пятий рік уже минає
То в походах, то в війні.
Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.
Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня…
— „Приведіть його“, сказав він,
„Хоч на його гляну я“.
