Бачуть: замкнуті ворота,
Тихо, пусто навкруги,
Наче з міста повтікали,
Чи сховались вороги.
Ждали наступу Болгари,
Ждали наступу дарма.
„Святослав ненаступає:
Мабуть в його сил нема!“
І пішли йому назустріч,
Стали битись вояки…
Вже, здавалось, Святослава
Захиталися полки,
Вже не так мечі рубають,
В'яне пісня бойова…
І із уст у Святослава
Вириваються слова:
— „Вояки! Імя свого ми
На наругу не дамо,
Як судилося нам вмерти,
То, як лицарі, вмремо!“
Загреміли знову сурми,
Полилася знову кров…
Святослав, як лев, боровся
І нарешті поборов.
