святом. Мов весняна хуртовина пронеслася над нашими головами світова завірюха і хоч залишила по собі могили й румовища, хоч самих нас так до непізнання змінила, але прибита нею іскра поезії, що вела нас по дорозі в казку, не потухла. Вона жевріє, дущає, змагається й колись, піднявши нас на вершини нових ілюзій, кине знову на огневу квадриґу історії.
|
|
А може, може вчорашня наша віра була тільки тому ілюзією, що ми, заслухані в „Кобзаря“ й задивлені в іділлю, як „З журбою радість обнялась“, не чули громового рокотання віщої кобзи Бояна? Може так недалеко сягло наше майбутнє, що таким близьким і негеройським було наше минуле? Може.
На румовищах наших вчорашніх ілюзій станув Олесь, але вже не в жалібній хламиді Єремії! Дивіться — в руках Олеся блиснула золота боянова кобза, слухайте, як зривається лебедине стадо боевих акордів нашого величного минулого!
Микола Голубець.
