Дні стоять ясні та гожі
І що-дня такі пороші…
Скільки б ти зайців нагнав!
Я б вже влучив, не збрехав.
…Може ти у звіря в шлунку…
І нема вже порятунку…
Хоч озвися звідтіля…
Голос твій пізнаю я.
…Докоряєш, що не влучив…
Кинь докори: надокучив!
Сам нагнав ти тьму звірів,
Коли люльку я палив.
…Він гризе щось і не слуха!…
А ну, йди! давай-но вуха!
Втік! сховався?! Ну, постій:
Наїсишся ти помий!
Та вилазь! чого сховався?“
Хрін кричав і прокидався,
Їв сердито порошки
І трощив миски й горшки.
