Наче сніг — сорочка біла,
Плахта маком червоніла,
Слалась золотом ланів,
Крилась зеленню садів.
Як вмивалась рано з річки,
Заросила черевички, —
В черевички ті роса
Діямантами вросла.
Як прибралась, одяглася,
На леваду подалася,
Сірих воликів взяла,
Напоїла з джерела.
Напоївши, налигала,
На подвір'я їх погнала,
І на шиї їх ярмо
Наче скочило само.
А на возі, милий Боже!
Чи ще є у кого, може,
Стільки всякого добра?!
Це ж не віз вам, а гора!
Золота пшениця, просо,
Срібне жито розлилося,
Груші, яблука, сливки,
Меду, воску шаплики…
Та в нас звичай: на дорогу
Помолитись в хаті Богу,
Щоб на ярмарку був торг,
Щоб ніхто не брав на борг.
Щоб щастило по дорозі,
Довезлося все на возі…
Осінь очі підвела
І молитись почала.
