Перейти до вмісту

Сторінка:Олекса Слісаренко. Чорний ангел (1929).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ши собою, зовні спокійно підійшла до ліжка й сіла поруч Марти.

— Ти його кохала?

Марта кивнула головою.

— Папери ти вкрала?

— Ні...

— А хто ж? Ти знаєш?

— Не знаю... Дід Данило намагався украсти, та не встиг... Хтось інший раніш украв...

— Це ти правду говориш?

Марта підвелася на лікті і, дивлячись просто в вічі Вірі Павлівні, промовила з невластивою їй твердістю:

— Віро, не для того я говорила правду про свій ганебний вчинок, щоб тепер брехати.

У цих словах почулася і образа і гнів. Віра Павлівна пильно глянула на Марту, і їй стало ніяково, що вона так мимоволі образила дівчину. Справді, коли вона призналася у всьому, то хіба не заслуговує на довіру в дрібницях? Але як же ж бути далі?

— Марто, треба подумати, як виправити твої помилки... Треба подумати... Я поговорю з Артемом...

Марта злякано замахала руками.

— Не кажи нікому! — вигукнула вона.— Не кажи до якогось часу! Я подам знак, коли ти можеш розповісти! Ради всього святого, не кажи поки! Ну, ти хороша, благаю тебе, не кажи! Ну, день-два тільки!

Марта благала милосердя, і Віра Павлівна піддалася й дала слово мовчати.

Розділ двадцять третій
ЗАПИСКА НА ОДВІРКУ

Зранку наступного дня Чмир ходив насуплений і підозріло дивився на всіх. Він кілька разів заводив розмови з комунарами, та відповіді були недоладні й нічого не пояснювали Чмиреві.

Об обіді, стоячи на подвір'ї, він помітив, як Марта крадькома вийшла з сіней і, озирнувшись навколо, попростувала до воріт. Вона, видимо, не помітила Чмиря, що притулився до дверей сарая, ховаючись од дощу.

Марта пішла поза парканом садиби й невдовзі зникла за будівлями.

Чмиря як електричною іскрою пройняло. Він стрепе-

502