чого немає такого, що б він не міг зробити. Точнісінько так, як думають малі діти про своїх батьків...
Так, він буде лежати. Він зробить усе, що не накаже йому Андрій. Він виконає все, як дисциплінований солдат...
На сходах за дверима гупають чоботи Чмиреві,— то він. повертається від Артема. От кроки затихли, і тиша заволоділа кімнатою. Артем поводить очима, і кімната йому здається якоюсь незнайомою, немов він уперше прийшов сюди і ліг на чуже непривітне ліжко...
МАРТІ БАЙДУЖЕ...
Другий день переносить Карлюга свої манатки на нове житло. Устигає він за день тільки раз сходити до нового місця, та й то стомлений приходить назад.
Сьогодні, повертаючись, він зустрів коло самого двору Марту й привітався. Дівчина відповіла легеньким поклоном і намірялася пройти мимо, та Карлюга зупинив:
— Ви, панно, не думаєте, що нам треба поговорити?
Марта серйозно дивиться в вічі Карлюзі, і уста їй
нервово тремтять. Ледве чутно вона говорить:
— Я прийду сьогодні ввечері...
Такої відповіді не сподівався Тома. Спочатку він аж отетерів, а потім, опанувавши себе, сказав:
— Буду чекати...— і уклоняється з такою собі ласкавою посмішечкою. «Фу, як парикмахер! — докоряв він себе за посмішечку, йдучи до житла.— Але навіщо йому потрібна Марта, що він її запрохує до себе?» — думає Карлюга і робить висновок, що Марта йому ні до чого і що він спитав її так собі, між іншим. Тепер вона, без сумніву, прийде, але що він мусить їй говорити, як поводитися?
Карлюга сідає коло груби. Він стомився й змок під цим проклятущим дощем. Запалює тріски в грубі і перед привітним теплим огнем роззувається та гріє ноги. Мимоволі спадає на думку розмова з Гайдученком, і йому стає ніяково за себе.
Гайдученко, безперечно, дуже хвилюється. Очевидно, паперам тим він надає великої ваги. Ну, звичайно ж, не щоденникові, а тим формулам, що їх ніяк не міг розібрати Карлюга. Надто там щось намудровано, як то завжди бу-
