Марті байдуже. Їй нема чого втрачати, і вона нічого не боїться. Ця людина врятувала її од смерті і тепер тепло дивиться у вічі. Їй мало хто тепло дивився... Зазнавши самотності замолоду, вона пішла на виклик Петра, а тепер вона знає, що той виклик нещирий, хоч, може, спочатку в почуттях Петрових і була молодеча хороша щирість.
Напевно, та щирість була; Марті це допевне відомо. Вона зазнала тоді тепла, якого не відчула, коли зустрічалася з Петром тепер...
— Я піду вже...— каже Марта, підводячись із свого місця, і, помітивши ляк на обличчі Карлюжиному, додає: — Я прийду завтра до вас... увечері...
Карлюга проводить Марту до дверей і поводиться, як юнак на першому любовному побаченні. Він не знає, що робити.
Коли вже двері зачиняються за Мартою, він бажає їй «на добраніч» і чує від неї те саме!
Радісно схвильований Тома ходить по кімнаті, і йому здається, що він став ніби легший, а м'язи по-молодечому пружиняться, і хочеться скакнути і загалом вибрикнути. Але він стримує себе. Він завтра віднесе струмент на нове місце й дещо пристосує в новому житлі, щоб можна було вже палити піч і ночувати, не боячись пронизливого осіннього вітру. Він вернеться назад, і йому залишиться тоді взяти решту манатків і вже назавжди піти геть звідси...
Але як же Марта? Марта, Марта... Та хіба вона не піде з ним?
Карлюга ходить по кімнаті й думає, але думки якісь чудні і зовсім не нагадують поважних думок філософа-анахорета.
НІЧНІ ВІДВІДИНИ
Артем пильно дотримував обіцянки, що він її дав Чмиреві, і рідко виходив із свого мезоніна. У комуні всі знали, що він хворий, і питалися про здоров'я, зустрічаючи його згорблену постать у шинелі.
Переважно ж Артем сидів у себе і старанно записував уривки згадок, шматував написане й брав чистий аркуш, щоб через годину пошматувати і його.
