Перейти до вмісту

Сторінка:Олекса Слісаренко. Чорний ангел (1929).djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

болоту, тоді не йдіть сюди! Прийдете — буду гнати в три шиї! Нам не потрібне всяке шмаття, що хоче спекулювати на комуні! Не потрібне нам!

Комунари стояли, винувато переступаючи з ноги на ногу, але з полегкістю на душі. Він вже не затримує їх, а що кричить і лається,— то хіба для них новина?

— Ну, чого ж стали? Зараз же щоб нікого тут не було! Розумієте? А хто хоче залишитись, хай про це заявить.

Та охочих залишитись не знайшлося. Комунари один по одному почали виходити з кімнати, і він бачив у вікно, як на подвір'ї гарячково лагодилися від’їздити. Вози були запряжені, жінки й діти подекуди вже сиділи на навантажених возах, і нарешті дід Омелько сказав, широко перехрестившись:

— Ну, щасти боже! В дорогу!

Передній віз рушив, а за ним і решта. Чмир стояв на порозі флігеля й дивився на цих, таких рідних і таких чужих людей. На обличчях їх не було жалю за тим, що вони покидають, а навпаки — вигляд у всіх був такий, що ніби вони вихопились вчасно з неминучої біди й тепер радіють...

Коли вже останній віз проїхав у ворота, дід Омелько зняв шапку і попрощався:

— Щасти вам боже, а тільки тікайте й ви, бо наскоче, глядіть, банда! — Ще раз поклонився дід і вийшов за возами, дбайливо, по-господарському зачинивши за собою ворота.

Так, справа скінчена. Андрієві хотілося вихопити свого маузера і стріляти в спину отим дезертирам, та він стримався і тільки гірко сам собі всміхнувся.

— Що? Смішно? — почув він раптом голос і, обернувшись, побачив, що поруч із ним стоїть Віра Павлівна. На очах їй тремтіла сльоза, а руки нервово м'яли маленьку хусточку.

— Смішно,— глухим голосом відповів Чмир і зціпив зуби.

Віра Павлівна безгучно заридала. Він подивився на цю жінку, і тепле почуття до неї сколихнуло й зм'ягшило його серце. Він узяв її під лікоть і повів до кімнати.

— А де Марта? — спитав Чмир, коли Віра Павлівна трохи заспокоїлась.

— Марта? Її немає... кудись пішла...— очі Віри Павлівни незрозуміло дивилися на ліжко Мартине, немов бачачи там щось дивне й страшне. Потім жінка підійшла ближче

525