було дихати від диму. Чмир вийшов надвір і здивувався, побачивши, що пітьма загусла над лісом, як чорна кров, а ніч буряно бушує у нетрях. Він пішов у бік комуни і за чверть години озирнувся,— сторожівня горіла, як свічка, і заграва химерними розводами скакала в пошматованих осінніх хмарах...
ЗАМКНЕНИЙ АРТЕМ
Думка Чмиря збентежено шукала виходу. Марта втекла, але чи варто шукати її, і чи справді ті папери мають таку силу, як запевняє Артем? А може, то верзіння напівбожевільної людини, а він, здоровий парубійко, витрачає сили, замість прикласти їх до живого й потрібного діла?
І раптом думка, твереза й ясна, з'явилася й розвіяла всі його вагання: «Ну, хай той бандит захопить секрет винаходу, хай він має вказівки, як добувати ту страшну вибухову матерію, але ж у лісі, без потрібного устатковання, хіба можна багато виробити тієї вибухової речовини? Та й взагалі чи можна навіть трошки виробити? Звичайно ж, ні. А коли так, то буде він тинятися з формулами і ніякої шкоди зробити не зможе... Але винахід можна спродати? Він про це раніше [не] подумав... Так, за винахід можуть дати неабиякі гроші десь за кордоном...»
Пізно прийшов Чмир до садиби, і його неприємно вразила мертовна тиша навколо. Раніше іржали коні, ревли корови, а тепер тихо, тихо, тільки вітер скажено шугає в порожніх сараях та свистить десь під дахом.
Чмир зайшов до своєї кімнати й засвітив світло. За стіною чути було, як поверталася на ліжку Віра Павлівна, і Чмиреві захотілося піти до цієї тверезої жінки й розповісти свої сумніви.
Він трохи повагався, а потім пройшов сінці й постукав у двері.
За дверима зашаруділо, і Віра Павлівна незабаром з каганцем у руках відчинила двері.
— Пробачте, що турбую...
— Заходьте... Де це ви так довго блукали?
Чмир довго й докладно розповідав свою пригоду в лісі і нарешті подає папірець, що він вийняв із рук мертвого Карлюги.
