«пригнічувати», ведучи цих темних людей у нове суспільство, де вони будуть справжніми господарями життя... я за таке, коли хочете, «гнобительство»!
Карлюга пильно подивився в очі Гайдученкові, немов перевіряючи його щирість, і від того, що він у тих очах побачив, рот йому скривився саркастичною посмішкою. Він нічого більше не сказав бесідникові, повернувся назад і швидко пішов лісовою стежкою, втягнувши голову в плечі, немов боячись, що його хтось ударить по голові...
Гайдученко, стоячи коло воріт двору, дивився йому вслід і тепло посміхався.
— Анархіст!.. — промовив він тихо вголос і пішов до двору.
ЧМИР НЕ РОЗУМІЄ...
Чмир пішов до гути за склом, що йому там належало за роботу, і повернувся з якимось дідом «непевної масті», як висловився про нього Гайдученко. Дід був убогий і кривий на одну ногу. Він підпирався милицею й держав голову набік, так немовби від того залежала рівновага його тіла. Одне око йому було з більмом, і тому дід видющим своїм оком дивився гостро, пронизливо, і від дідового погляду людині ставало ніяково й моторошно.
— З голодних місцевостей іде дід,— пояснив Чмир,— думає, що в нас наїсться... Та дарма!..— махнув він рукою.
Комунари поставилися до діда непривітно. Кат зна, відкіля йде, а тут приймай його і годуй, коли в самих тих харчів — хоч би до весни дотягти.
Харчувалася комуна лише картоплею, що її багато вродило на піщаній землі, а крім картоплі коли й було що, то тільки дітям.
— Із степу йду, дітки, з степу... Голод там, люди людей їдять... Покарав Господь праведний... Ох!..
Ні до чого був цей дід у комуні, та якось ніяково вигнати стару людину проти осені, і до діда незабаром звикли. Доручили йому пасти комунарські корови та стерегти коні, і дід порався коло них і вдень і вночі. Спати йому призначили в пекарні, і ночами можна було чути, як крехтав дід і шепотів свої молитви.
— Теж комунар! — з посмішкою казав Чмир.— Йому б по святих місцях з патерицею лазити, а він і собі в комуну!..
