Сторінка:Олекса Слісаренко. Чорний ангел (1929).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Холодно вже стало в моєму курнику,— сказав він підійшовши до Чмиря.

— Взимку, мабуть, і ми померзнемо... Будинок гнилий і вже не держить тепла...

— А ви внизу живете чи нагорі?

— Я? Внизу... То Артем Петрович тільки нагорі, сам-один, а сім’я його теж внизу... Нагорі взимку не всидиш...

Ах, як прекрасно пощастило Карлюзі дізнатися того, чого йому не вистачало! Тепер можна напевне сказати, що план свій він здійснить, і йому ніхто не перешкодить.

— Навесні будемо ремонтувати та добудовувати приміщення... А то тісно...— додав Чмир, не відриваючись од роботи.

Карлюга пройшовся поза дворищем вогкою дорогою й подихав запахом осіннього чатовиння. Йому пригадалася прочитана колись новела про пустельника, що боровся з духом плоті, живучи в лісі, а бог зеленого чатовиння тривожив його вдень і вночі. Той бог не схожий був на всіх інших богів. Власне, божеського в нього було замало,— так собі лісовий перелесник, та й на тому... Бог зеленого чатовиння приходив удень до пустельника й розповідав йому непристойні анекдоти, що так поширені поміж босяками та ченцями, які тішать себе блудним словом, не маючи змоги втішатися з іншого. Ті анекдоти здавались пустельникові повівами чистого ероса, і пустельник в екстазі бив поклони, аж поки знеможений не падав на долівку своєї темної землянки. Вночі зеленобородий бог діяв інакше: він обволікав найневинніші речі пристрасним тілом жінки, і тоді здавалося пустельникові, що то не дерево розгалужене, а жінка, що багне в сласному зомлінні мужчину, і чорні двері землянки видавалися жіночим природженням, а зліплена з глини сідласта пічка — жіночим торсом...

Автор тієї новели розповідав, що бог зеленого чатовиння переміг пустельника з його імпотентним богом, і той пустельник у хвилину лютого болю відтяв своє природження дроворубною сокирою і помер у невимовних муках...

І далі розповідав письменник, з якою радістю бог прийняв кастровану душу пустельникову, і як раділо небо перемозі над ворогом, що життя хотів поставити вище за смерть.

«Ні, він, Тома, сильніший за того убогого анахорета... Він знайде сил у собі порахувати ребра тому вигаданому поетом богові, що не має нічого, крім непристойних анек-