криві, що потребують вивчення тих громадських взаємовідносин, на ґрунті яких виникла й росла ця організація.
З часів минулого століття, коли почався великий розвиток промисловости і, таким чином, кришталізування пролетаріяту; з часів, коли цей пролетаріят хотів узяти до своїх рук владу і героїчно боронив Паризьку Комуну; з часів, коли десятки тисяч комунарів було винищено, — в силу різних обставин розквітнув реформізм. Буржуазія зуміла завести „демократизм“, а буржуазні ідеологи, та частково й реформісти, допомогли цей „демократизм“ прищепити масам.
Цей „демократизм“, так завзято оспіваний разом з буржуазією — соціялістами II Інтернаціоналу — допоміг в часи виникнення імперіялістичної війни запалити до бою й демократію Франції.
Але війна, як така, дала добру науку. Соціялістів II Інтернаціоналу було вщерть дискредитовано. Серед „демократії“ настало розчарування.
Коли-ж виникла революція в Росії, а опісля Жовтнева Революція, гадалось, що й Франція зробить те саме.
Стихійні виступи почалися вже на фронті, де після невдалого, безглуздого наступу кільканадцять полків вчинили бунт і пішли геть назад з фронту (те саме зробила й одна російська бригада, що була в складі французької армії). Одначе, тил був не підготовний, і жандармерія швидко впоралася з бунтівниками. Кілька тисяч було вислано до Алжиру і, таким чином, початок стихійної революції було задушено.
