Ця сторінка вичитана
І віки нога ворожа
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися Полян.
…Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек, та Либедь — їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огорожений з боків
Ровом, мурами, валами
Київ виріс і розцвів.
На сторожі коло його,
Наче батько став Дніпро,
Наче батько, ніс він сину
З півдня й півночі добро.
І здавалось, Україна
Буде квітнути віки
І, здавалось, всі народи
Їй зніматимуть шапки.
