Перейти до вмісту

Сторінка:Олесь О. Минуле України в піснях. Княжі часи (Львів, 1930).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Знов то тихо, то трівожно
Потекли за днями дні.
Пятий рік уже минає
То в походах, то в війні.

Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.

Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня
— „Приведіть його“, сказав він,
„Хоч на його гляну я“.

— „Вже давно дощі змивають,
А обсушують вітри
Його кости в чистім полі
Біля Лисої гори“.

Князь помовчав і всміхнувся:
— „Брешуть, дурять віщуни!
Бач: кістки… Коня подайте:
Подивлюсь хоч де вони!“

І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп…
Нагло виповзла змія,