Ця сторінка вичитана
Знов то тихо, то трівожно
Потекли за днями дні.
Пятий рік уже минає
То в походах, то в війні.
Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.
Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня
— „Приведіть його“, сказав він,
„Хоч на його гляну я“.
— „Вже давно дощі змивають,
А обсушують вітри
Його кости в чистім полі
Біля Лисої гори“.
Князь помовчав і всміхнувся:
— „Брешуть, дурять віщуни!
Бач: кістки… Коня подайте:
Подивлюсь хоч де вони!“
І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп…
Нагло виповзла змія,
