Ця сторінка вичитана
Мед несе Дунай широкий,
Дно Дунаю золоте,
А на березі, як квітка,
Переяславець цвіте.
Греки злото шлють до його,
Угри — коней табуни,
Чехи й Ляхи сріблом, крамом
Навантажують човни.
Там я, Мати, ставши паном
Не боятимусь біди…“
І замислилась княгиня
І сказала: „Щож — іди!..
І зібравши десять тисяч
Найміцніших вояків,
Святослав Дніпром на південь
На Болгарію поплив.
Далі військо вів степами
Серед спеки, серед злив.
Буг зустрів, Дністер широкий
І обидва переплив.
Довго, довго йшов степами,
Ось уже й Дунай блищить,
І, як писанка, на горах
Переяславець стоїть.