II ч.
VII
Ой, ще гори у темряві спали,
Та не спали тумани на них, —
Голосили, тужили, ридали,
Припадали до скель кам'яних.
Ой, злітались тумани до світу,
Ой, збіралися в хмару тяжку,
А вітри трембітали в трембіту
І скликали на раду гірку.
І на голос сумноі трембіти,
На трівожний, розпачливий крик
Виглядала Лісовка крізь віти, —
І виходив з кущів Лісовик.
Наче велетень з білого снігу,
Прокидався Чугайстер зі сну,
Перекидував скелі з розбігу,
Перескакував прірву страшну.
