XXIII
Дідо, Дідо! де ти, милий?
Чи чатуєш на стежках,
Чи зневірений, безсилий,
Гірко плачеш в камбуках?
Чи на кгрунь каміннє зносиш,
Купчиш хмари на чолі,
Чи у долів ласки просиш
І плазуєш по землі?..
Чи вовком біжиш в простори
І прощаєшся навік?
Заваліться, сизі гори,
Коли Дідо з вас утік!..
Досить, досить трембітати:
Груди зтомлені у край…
Розступися, земле-мати, —
Сизі гори поховай.
