за високого урядовця тої влади, що сконфіскувала маєток Ганингаймів.
— А він? Вам не відомо, як він скінчив?
Вона поглянула на нього переляканими очима, наче на лихім вчинку спіймана.
— Так. Дещо від бабуні. Він Йоахим не міг пережити утрати майна і, виїхавши звідтіля, стратив себе. Ніхто не сказав про те лихого слова. Нікого Ганингайми не скривдили. Хто їх знав і про них чув, називав їх лише нещасливими.
Сказавши це, Ева замовкла й опустила руки на коліна.
Юліян піднявся із свого місця.
— Ви хочете йти?
— Маю охоту піти напроти вашого батька, хоч не знаю куди. Чи він виїхав?
— Ні. Але саме нині перша лекція катехизації, а це займає в нього звичайно більше часу.
— Мені важко з ним сьогодні поговорити. Завтра або позавтра я мушу необхідно вертатись до дому.
І розповів про батьковий виїзд до купелів, не згадуючи нічого про властиву причину свого приходу на парохію.
Ева поблідла.
— А я не знала нічого — обізвалася нерівним голосом.
— Та й я не знав нічого. Все прийшло несподівано.
