щоб порозмовляти з їх мамою, щирою українкою, жінкою гарною та з прегарними душевними прикметами. Між дітьми звернула його увагу наймолодша її дитина, шестилітнє дівчатко, своєю напричуд любою дитячою готовістю, на бажання гостя — співати. Підчас розмови з господинею дому ввійшов молодий учитель Рибка, питаючи дещо про господарські справи. Мій батько сказав Рибці, що не має охоти йти на той запрошений вечір, і Рибка відраджував йому туди йти. Він сам, Рибка, мусів бути там на просьбу пана Йоахима у ролі співака і виночерпія, яким бував звичайно у панів, коли відбувалися бенкети. Господиня дому лишилась на цей раз дома, бо не час їй було до виходів.
— Ми вернемось оба скорше, пане — сказав йому довірено батько — навідайтеся лише там до мене і ми порозуміємося. Я волів би сам не вертатись до дому.
Врешті появився господар хати. Стрункий з темнявим волоссям, відчесаним з чола, поважний, у святочнім чорнім убранні, самопевний, мов князь.
„Сину мій, хлопче, (читав Юліян майже стримавши віддих), оповідали про нього, що цей Альбінський був такий захопливий, талановитий, освічений і здатний до ріжних жорстоких учинків.“
— Тату — перервав тут нараз рукопис Юліян — ви так тут говорите, неначе б Альбінський був іще живий.
— Так, — відповів годинникар, — бо Альфонс Альбінський є ще між живими.
