Твоя мати німка-міщанка і ти в неї вдалася. Як би не тяжке матеріяльне положення твого батька, то я спокійно показав би тобі на двері.
Молода дівчина дивилася великими очима, а по хвилині сказала: „Чи це сюди належить, що моя мати знімчена українка — я полишаю на боці, — але питаюся, на яку то „обмову“ я виставляю ваш дім, вуйку? Ви заходили у вітальню і казали, що зачинили вікно. Хто його отворив, Господь знає. Попри наш дім багато людей переходило тої ночі. Коли в палаті бенкет, святкує і робітництво. Це відомо.“
Управитель не відповів нічого. Закинувши руки поза спину, він приступив до вікна. Коли обернувся по часі, обличчя було таке спокійне, якби перед хвилиною не потрясла ним була буря до дна душі. Усі присутні стримали віддих. Штабовий лікар піднявся із свого місця і сягнув до грудної кишені за записником.
— Якжеж буде справа між нами, пане управителю? — обізвався тепер лікар, міряючи його оком.
— З чим? — спитав цей наче зчудований.
— З тими моїми грішми у капітановій валізі.
— Це ваша справа, пане докторе, — відповів управитель і здвигнув плечима.
— Чи ще ваша поважна відповідь?
— Так, пане докторе. Якнайповажніша. Мені припало б хіба ще спитати вас, що це саме за гроші, що ви їх передали сховати капітанові Цеза-
