Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/195

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

чути на інший новіший ґрунт, сильніший, бо культурніший духом. Записки задержи в себе, бо я їх для тебе зладив. Був сильно зворушений і простяг синові, мов доброму товаришеві, руку. Цей зігнувся блискавкою і поцілував її. Батько обняв його другою рукою і притиснув з цілої сили до своїх грудей. Це сталося без слова. Потім відвернулися один від одного. Син віддаючи рукопис батькові сказав: — „Записки ваші, тату, є для мене дорогою памяткою, заховайте їх для мене і на дальше в себе. У вас вони будуть безпечніші, як у мене. Я ще з вісім-десять днів перебуду у вас гостем й знову відїду. І перстень візьміть ще до себе. Дорогі памятки не можна брати в дорогу з собою“.

Але тут батько заперечив головою: — „Ні, ні, — записки я ховаю, але перстень бери, сину. Ти вже офіцир, мужчина і його не затратиш. Зрештою це різдвяний дарунок і він подвійно твій.“

Юліян відповів: „Цей перстень буде пригадувати мені все ваше і дідове минуле, якби мені загрожувала яка катастрофа. Мій дід був праведний чоловік і ніхто не може йому доказати нечесного вчинку.“

— Так воно і було мій сину. Він покінчив із собою, але чужого добра він не чіпав. Якби я мав тобі ще щось на цю тему сказати, то додам хіба: „Уникай нагоди. Лиш вона робить з нас злочинців у ріжних напрямках.“

Молодий офіцир прокинувся: — Для мене не істнує поняття, як можна нарушити чуже добро.

А по хвилині сказав: — Скажіть мені тату