Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/98

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Лист був у короткім, властивім батькові стилю, — але при цьому щось неначе болюче неокреслене блукало між рядками. Ніодне тепле слово — хіба: „Твій батько“.

Юліян опустив голову.

Батько хорий! той батько завсіди твердий, як залізо, що майже не признавав недуги. Ніколи не чули досі скарги з його уст про фізичне недомагання, завсіди незломний, працьовитий, похилений над столом від ранку до пізньої ночі.

Батько повинен виїхати на далеке і дороге літнище: але з чим, звідки візьме на це гроші? Та дробина, що може і ощадив, що уривав дітям, там з одежі, там з чого іншого, на що вони лиш нарікаючи приставали, це могло покрити ледви кошти подорожі.

Горячий сором ударив йому нараз у лице. Він — його син не міг йому нічим помогти. Блискавкою перелетіла його думка по всім його дрібнім „маєтку“. Обчислив, що варті його одяги, книжки, бриліянтова шпилечка до краватки в дарунку від мами. Від Едвардового батька не міг прохати якогось гонорару вперед. Закрив лице руками і потер чоло. Такий був завсіди певний себе, такий гордий і так рішуче виступав проти батька іноді, — а тепер такий немічний. Хто був тому винен? Нараз піднявся. Його молоде обличчя було захмарене, але вираз твердої рішучости появився коло його уст, над якими засіявся вже темним ніжним пухом вусик.