церт. Мені видається його приїзд мов сон. Завсіди перебував на феріях підчас студій у Покутівці або на парохії у батьків своєї нареченої. Дасть Бог, від тепер за рік, буду мати вже невісточку.
Дора слухала.
Підчас того, як пані Цезаревич розмовляла, Оксана віддалилася незамітно і небавком внесла самовар. Вмить стіл застелила білою як сніг скатертю, де появилися напечені смачні пампушки і медівники. Ввійшов Юліян у чорній одежі богослова, як ще ходив до міста.
— Пані Дора Вальде, кузинка твоєї нареченої Еви і внучка директора Альфонса Альбінського…
— Чи то не ви були перед більш-менше трьома, може чотирома роками в Покутівці, бо імя „Дора“ я собі з уст Еви затямив. Тоді ми ще не були заручені.
— Так. Я верталась з тетою Олею після школи до дому і поступила була до Покутівки. Я була ще тоді дуже молода… — і тут перервала раптом, ударивши себе легко по чолі. — Мої рожі, мед!
— Це для вас, панно Оксано, — сказала, подаючи цвіти учительці, а це для вас, добродійко.
Обі обдаровані подякували, а пані Цезаревич питала:
— З вашої власної пасіки?
— Так.
Мати поставила золотистий мед перед сином:
— Їдж сину, таких пасічниць як кузинка твоєї нареченої нема багато.
Юліян поглянув на Дору: — Справді? Ви самі займаєтеся бжільництвом? Таке заняття відповідає більше старшим.
